День вшанува́ння уча́сників бойови́х дій на терито́рії інших держав відзначається щорічно 15 лютого. Цей день, зазвичай, пов'язували із закінченням збройної інтервенції до Афганістану, а отже, закінченням «афганської війни». Війни, про яку не припиняють говорити історики, як про одну із найбезглуздіших у історії Радянського союзу. Через її горнило пройшли 700 тисяч колишніх громадян Радянського Союзу. І серед них третина були українцями. З них 3280 загинули, а 80 зникли безвісти чи потрапили в полон.
Війна під гифом "секретно"
За гранітом меморіальних табличок, за сухими цифрами статистики – долі. Понівечені і загублені. Переважно, це були майже діти, які тільки-но полишили шкільну парту, і ще вчора писали задачки з алгебри. Серед них не було синів партійних бонз чи високопоставлених керівників. Втім, брали найкращих – спортсменів, відмінників, передовиків. Протягом вісімдесятих років інформація про перебіг афганської війни була засекреченою, хіба що з вуст у вуста пошепки переповідали страшні звістки про солдат, яких привозили з Афгану у цинкових домовинах. І над усім цим пеклом стояло незрозуміле і патетичне – «інтернаціональний обов'язок».
Афганська операція тривала майже 10 років, а загалом після Другої світової війни війська Радянського союзу брали участь у 24 локальних війнах та збройних конфліктах на територіях шістнадцяти держав. Цей факт очільники країни визнали офіційно лише в червні 1989 року. З того часу кожне наступне керівництво відхрещувалося від своїх солдатів та їхніх проблем, повторюючи рефреном: «Не ми вас туди відсилали».
З армії - у цинковій домовині
Полтавець Сергій Коротун назавжди залишився вісімнадцятирічним. Він пішов на службу в армію наприкінці березня 1982 року, а вже на початку серпня їхній підрозділ відправили до Афганістану. У вересні Сергій повернувся додому у цинковій домовині. Його поховали у с. Яреськи Шишацького району, а на будинку, де нині проживає сім'я Коротун, встановили меморіальну табличку. Згодом там з'явився художній барельєф. Мати Сергія, Наталія Коротун, у одному з інтерв'ю так пригадувала сина:
« - Серьожа був один у мене. І він остався там… І більше нічого немає, одна пам'ять... Його забрали у Вітебську дивізію, воздушно-десантну, а відтіль він пішов у Кабул, і в Кабулі там і погиб... Коли провожали, він ішов і оглядався. В воєнкомат закривалися двері і він обернувся. Кажуть, не можна обертатися, а він обернувся. Помахав мені ще рукою, посміхнувся. І оце таким я його бачу… Милий такий хлопець, високий… Батьки цього не переносять, бо воно в душі там осталося... і тепер не викоріниш відтіля... І, кажуть, що забувається, время проходить... Ні, не забувається».
Незагоєна рана Афгану
Днями в облдержадміністрації з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав відбулася традиційна зустріч керівництва області з активом обласного відділення Української спілки ветеранів Афганістану, міських та районних організацій ветеранів війни в Афганістані. Полеглих героїв, які віддали життя, відстоюючи честь України та інших держав, вшанували хвилиною мовчання. Депутат обласної ради Руслан Рогов зауважив, що найбільша потреба ветеранів – це повага.
«Насамперед влада повинна розуміти, що ветерани – це саме ті люди, яким треба не просто приділяти час, а перейматися їхніми проблемами, тому що війна назавжди змінює людей. 15 лютого – День виводу радянських військ з Афганістану. Документально, офіційно війна закінчилася, але для цих людей вона не завершиться ніколи», – наголосив Руслан Рогов.
Активістів ветеранського афганського руху нагородили почесними грамотами облдержадміністрації, обласної ради, обласного військового комісаріату та медалями Української спілки ветеранів Афганістану.
Читайте також: Полтавця увіковічнили в графіті