Ця унікальна пам’ятка сакрального бібліографічного мистецтва щоразу постає у центрі уваги під час інавгурації українських президентів. На головній трибуні країни новий народний обранець кладе на неї правицю, що б вимовити слова:
« Я, обраний волею народу на посаду Президента України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність народові, зобов’язуюся усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу. Відстоювати права і свободи громадян. Додержуватися Конституції України і законів України. Виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників. Підносити авторитет України у світі".
І напередодні, і опісля інавгурації, усі теле- та радіо- канали дають коротку довідку, хто, де і коли писав Пересопницьке євангеліє. Неодмінно згадають, що фоліант важить майже десять кілограмів, а його страхова цінність - 6, 5 мільйонів доларів США. І майже ніхто, окрім особливо допитливих чи прискіпливих редакторів, не згадують про те, що життєпис Євангелія тісно пов’язаний з Полтавою.
Створення Євангелія на тогочасному істричному етапі було подією непересічною. Чому – розповідає доцент кафедри культурології та історії ПУЕТ Віта Сарапин:
- Пересопницьке євангеліє - перший переклад книг Святого Письма книжною староукраїнською мовою, незрівнянний зразок української рукописної книги. Це - Чотириєвангеліє, текст, пристосований для використання у Богослужбовій практиці, з поділом на глави і зачала (передмови), післямови до книги та Місяцеслова (покажчика читання за місяцями). Книга складається з 960 ти пергаментних сторінок, помережаних коричневими літерами виразним почерком. Особлива художня ціннність видання – мініатюри із зображеннями св. Марка, Матвія, Луки і Іоанна, заставки, ініціали, які засвідчують неабиякий талант майстра, який працював над оформленням.
Робота над пам'яткою почалася 15 серпня 1556 року у монастирі Святої Трійці на Поділлі, у с. Дворець біля Ізяслава (нині Хмельницька область), завершилася 29 серпня 1561 року у Пересопницькому монастирі (нині це с. Пересопниця, Рівненської області). Звідси – назва книги. Як читаємо у післямові до книги :«Тиї книги чтири єуангелістове соут устроєни кротким і смиренним боголюбивим ієромонахом Григорієм, Архимандритом Пересопницьким»…
Писар Євангелія, Михайло Васильович, «Син протопопа Саноцкого», походив із Галицького містечка Сянок – відомого осередку української книжкової писемності. За свідченням самих авторів, вони зробили переклад із «мови болгарської на мову руську» для «лепшего виразумлєнія люду посполитого руського». Тобто - для церковної служби рідною мовою. «Благовірною і христолюбивою» фундаторкою цього шедевру стала волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська - Гольшанська ( у чернецтві – Параскева, ігуменя Дворецького монастиря), а також замовниками були її зять і дочка - князь Іван Федорович та Євдокія Чарторийські.
Сучасний дослідник Василь Глинчак так описує вихід у світ Євангелія:
« Пускаючи в люди свою незвичну «прекладену» на просту мову Книгу, княгиня Заславська і її помічники подбали, щоб достойно прибрати ту так звану «простоту». Отож, в час масового (як на ті часи) розповсюдження і поширення паперу, всупереч моді, для Книги було вибрано не дешевий папір, а пергамент — матеріал коштовний і ...анахронічний.
Зате як легко ковзало по його відшліфованій пемзою поверхні гусяче перо, виводячи під лінійку рядки монументального уставу! Як гладенько, рівномірно стелилася позолота в мініатюрах, заставках, ініціалах! Як урочисто на його цупкій щільній основі розквітали барви цинобри й блакиту в пишних орнаментальних обрамленнях мініатюр, у сценах із зображеннями самих євангелістів, де ощадні доторки білилом та теплий кремовий тон самого пергаменту в підписах під тими сценами, посилювали колористичну звучність всієї композиції! . Залиті золотистим сяйвом, виткані краї гінким ренесансним рослинним візерунком, аркуші із зображенням євангелистів своєю суцільно-декоративною площиною нагадують українські килими…»
До сьогодні фонетичні, стилістичні особливості Пересопницького Євангелія викликають постійний інтерес у лінгвістів. Воно стало джерелом для «Словника історичної української мови» Євгена Тимченка, що містить понад 10 тисяч слів. Віта Сарапин продовжує:
- Пересопницьке Євангеліє, самою своєю спробою перекласти мову Святого письма книжною українською мовою засвідчує певний рівень етнічної ідентичності, яка виявлялася у православній вірі, мові, вказувала на освіченість перекладачів і мистецьку досконалість майстрів, естетичну ментальну настанову на творення краси, на традиційне шанобливе ставлення до книжки. Але, поруч із тим, першість Пересопницького Євангелія, насамперед, полягає у тому, що це перший переклад із старослов'янської, болгарської мови староукраїнською мовою тексту Святого письма.
Близько століття Євангеліє перевозили з місця на місце. Як неспокійним був тогочасний історичний період, так і не спокійною була доля пам'ятки – каже Віта Сарапин:
- Після передачі князем Миколою Чарторийським Пересопницького монастиря 1630 року єзуїтам, православні монахи покинули його, забравши цю святиню. Пізніше книга опинилася у багатій книгозбірні Івана Мазепи, про яку згадував уже в еміграції Пилип Орлик. 1701 р. гетьман подарував її Переяславському Кафедральному собору, що засвідчує напис на початкових аркушах. Після заборони московською владою відправи богослужб українською мовою, ця книга була передана Переяславській Семінарії, де 1837 року з нею ознайомився Осип Бодянський, якому належить першість у науковому вивченні, пам'ятки, а згодом і Тарас Шевченко, котрий як співробітник Археоргафічної комісії звітував про вишукане і розкішне оздоблення Пересопницького Євангелія і про те, що воно було написано «малоросійським нарєчієм 1556 года».
Після переведення Переяславської семінарії до Полтави 1862 року, Євангеліє зберігалося тут. На початку 20 сторіччя рукопис було передано до Полтавського давньосховища. Під час війни книгу було евакуйовано до Уфи. З 24 грудня 1948 року Пересопницьке Євангеліє зберігається в інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського.
- Тобто, був період, коли воно зберігалося у нас, у Полтаві. Воно не було виставлено на широкий загал , як музейний експонат?
- Справа у тім, що під поняттям «Давньосховище» ми розуміємо і архів, і музей, і фондосховище. Могли люди, які цікавляться цією пам'яткою її і вивчати, і просто побачити свого часу.
- Зараз доступ по Пересопницького євангелія відкритий? Науковець чи студент можуть ним скористатися, щоб попрацювати?
- Звичайно. Через кілька дозвільних процедур ми звертаємося до бібліотеки імені Вернадського, і можемо отримати доступ і побачити цю пам'ятку. Кілька років тому її видали у репринтному вигляді. Таким чином, можемо її побачити на сучасному папері, у сучасному вигляді але без змін. Хоча думаю, що сучасна книга значно легша.
В Українській історії, окрім Пересопницького євангелія, маємо ще кілька подібних пам'яток. І всі вони, говорить Віта Сарапин, гідні уваги:
- Треба звернути увагу, насамперед, на переклади давніх книг ще починаючи із десятого , одинадцятого столітті. Реймське євангеліє.
Воно пов'язано із іменем Ярослава Мудрого і його доньки Анни Ярославни, яка потім стане однією із найбільш відомих королев Франції. До речі, Реймське євангеліє було перевезено нею як найдорожча реліквія, як посаг.
І саме Реймське Євангеліє прислужилося свого часу до порятунку Софії Київської. Дуже впливова пам’ятка сакрального мистецтва, пов’язана з українською культурою, це Острозька Біблія, що була видана за сприяння князя Костянтина Острозького і за активної діяльності першого ректора Острозької колегії Герасима Смотрицького, 1551 року. Це вже першодрукований текст, який до сьогодні зберігає свою художню вагу, своє значення, як першої друкованої пам’ятки сакрального письменства.
Раніше ми розповідали Мгарський монастир відзначив 400 років від дня заснування