День вшанува́ння уча́сників бойови́х дій на терито́рії інших держав відзначається щорічно 15 лютого. Цей день, зазвичай, пов'язували із закінченням збройної інтервенції до Афганістану, а отже, закінченням «афганської війни». Війни, про яку не припиняють говорити історики, як про одну із найбезглуздіших у історії Радянського союзу. Через її горнило пройшли 700 тисяч колишніх громадян Радянського Союзу. І серед них третина були українцями. З них 3280 загинули, а 80 зникли безвісти чи потрапили в полон. За гранітом меморіальних табличок, за сухими цифрами статистики – долі. Понівечені і загублені. Переважно, це були майже діти, які тільки-но полишили шкільну парту, і ще вчора писали задачки з алгебри. Серед них не було синів партійних бонз чи високопоставлених керівників. Втім, брали найкращих – спортсменів, відмінників, передовиків. Протягом вісімдесятих років інформація про перебіг афганської війни була засекреченою, хіба що з вуст у вуста пошепки переповідали страшні звістки про солдат, яких привозили з Афгану у цинкових домовинах. І над усім цим пеклом стояло незрозуміле і патетичне – «інтернаціональний обов'язок».
Сьогодні вшановують полтавців учасників бойових дій на території інших держав
Афганська операція тривала майже 10 років, а загалом після Другої світової війни війська Радянського союзу брали участь у 24 локальних війнах та збройних конфліктах на територіях шістнадцяти держав. Цей факт очільники країни визнали офіційно лише в червні 1989 року. З того часу кожне наступне керівництво відхрещувалося від своїх солдатів та їхніх проблем, повторюючи рефреном: «Не ми вас туди відсилали».
Полтавець Сергій Коротун назавжди залишився вісімнадцятирічним. Він пішов на службу в армію наприкінці березня 1982 року, а вже на початку серпня їхній підрозділ відправили до Афганістану. У вересні Сергій повернувся додому у цинковій домовині. Його поховали у с. Яреськи Шишацького району, а на будинку, де нині проживає сім'я Коротун, встановили меморіальну табличку. Згодом там з'явився художній барельєф. Мати Сергія, Наталія Коротун, у одному з інтерв'ю так пригадувала сина:
« - Серьожа був один у мене. І він остався там… І більше нічого немає, одна пам'ять... Його забрали у Вітебську дивізію, воздушно-десантну, а відтіль він пішов у Кабул, і в Кабулі там і погиб... Коли провожали, він ішов і оглядався. В воєнкомат закривалися двері і він обернувся. Кажуть, не можна обертатися, а він обернувся. Помахав мені ще рукою, посміхнувся. І оце таким я його бачу… Милий такий хлопець, високий… Батьки цього не переносять, бо воно в душі там осталося... і тепер не викоріниш відтіля... І, кажуть, що забувається, время проходить... Ні, не забувається».
Раніше ми розповідали Сьогодні день пам'яті жертв Голокосту