Від атмосфери будівлі навіть сонячного дня мороз по шкірі. Але пісяючим маршрутникам це – не перешкода.
Прогулюючись центром Полтави око будь-якої людини потрапляє на нього – колись величний і благородний, а зараз зруйнований і всіма покинутий. Колись тут лунала музика і стрункі кадети кружляли у вальсі чепурних панянок у довгих сукнях, сяяла кришталем величезна люстра під високим осяйним куполом. Сльози навертаються на очі, коли зустрічаєшся поглядом з його пустими зіницями вікон.
Його мають законсервувати, відремонтувати, реконструювати і реанімувати. Та поки що це слова, які тягнуть час для тих, хто хижо чекає, коли його ледь помітна крива кардіограми навічно стане лінією.
Журналісту 0532.ua, чесно кажучи, було страшнувато фотографувати для вас його з середини. І не через численних привидів військових, а через настільки аварійний стан, що кожної миті на голову може впасти цеглина, сходи або шматок наскрізь стелі. Не страшно тут знаходитися лише підліткам, наркоманам (шприців тут море) і водіям маршруток – сліди їх коротких зупинок тут сильно відчутні на запах.