Це історія “маленької”, нікому непотрібної людини, що живе у своєму тісному “мініатюрному світі”, ненаважуючись якось змінити життєвий простір і ставлення інших людей до себе. Обставини змушують Акакія Акакійовича Башмачкіна поставити перед собою мету – справити нову шинель, яка стає його мрією, його спокусою, його надією. Але “нове життя”, яке подарувала йому нова шинель, тривало зовсім недовго. Любов, біль втрати, відчай , бунт і божевілля руйнують, знищують беззахисне створіння. 

Вистава нагадує ілюстровану розповідь, де органічно поєдналося драматичне мистецтво і пластика. Декорації, що виконані у стилі замальовки на полях рукопису, підсилюють відчуття єднання сучасності з класиком. Якою актуальністю пронизана думка, що бюрократична система своїми “важливими папірцями” перемелює долі маленьких людей, навіть не помічаючи їх існування! Варто розуміти, що шинель, як метафора багацтва, слави, кар’єри, може  в одну мить зникнути, і ти залишишся “оголеним” у  своєму єстві,  лише з простими людськими якостями. А тому, не зважаючи ні на що, людина людині – брат! 

Відгуки у ЗМІ
“Вистава на диво актуальна. Бо саме ця “маленька людина” титулярний радник у чудовому виконанні Сергія Козиря – єдиний, хто справді з любов'ю і старанністю виконує свою роботу. На таких людях тримається світ.” Людмила Шевченко/ Журнал “Кіно, театр” №1(93)2011
“В постановці відчувається ставлення режисера до твору в цілому та кожного персонажа зокрема. Це вистава контрастів комічного і трагічного” Ольга Коваленко / Газета “Вечірня Полтава” №2 (933), 12.01.2011
“Уся вистава ніби зіткана з психологічних нюансів, сплетена з людських характерів, що часом перебувають у непримиренному протиборстві. Режисеру вдалося вловити найтонші відтінки світогляду Миколи Гоголя – людини, котра творила поза часом і простором. І десь угадуєш внутрішній світ самого Миколи Васильовича”
“У виставі немає незначних деталей. Ледь окреслені декорації посилюють драматизм дійства. Маленький чиновник, переписувач циркулярів, схиляється над низеньким столиком, перед яким можна стояти хіба що навколішки. Це ніби символізує мініатюрний життєвий простір людини, котра ніколи не робила зла й непосягала на чуже. Під час перегляду вистави разом з героями емоційно переживаєш співчуття, радість, осуд..” Людмила Передерій Газета “Полтавський вісник”.