Полтавський правозахисник Василь Ковальчук: «Методи повинні бути жорсткі, проте ефективні»

Справжні чоловіки необхідні скрізь. Особливо важливі вони там, де вирішуються судьби людей та навіть цілих народів. І якщо раніше це були монархи зі своєю свитою, то в сучасному суспільстві роль «сильних світу сього» взяли на себе політики, серед яких, нажаль, все менше залишається справжніх чоловіків, ба навіть взагалі людей. Саме тому так приємно зустріти дійсно порядного чоловіка, який не тільки своїми словами, але й вчинками приносить користь громаді, відстоюючи інтереси простих людей в нерівній битві з панами-олігархами.

В рамках рубрики «Бути чоловіком...» ми поспілкувалися з відомим полтавським правозахисником та активним громадським діячем Василем Ковальчуком, який охоче поділився з нами своїм баченням понять справжнього чоловіка, справжнього героя та справжнього народного обранця...

- Шановний Василю Григоровичу, оскільки рубрика має назву «Бути чоловіком…», що на Вашу думку значить це саме «бути»?..

Мабуть, обожнювати жінок. Це по-перше! ))) Бути прикладом для своїх дітей. Відповідно виховувати їх, надавати необхідні життєві навики, які б знадобилися їм по життю. Вважаю чудовим прикладом справжнього чоловіка свого діда, до речі, також Василя. Він замінив мені батька, якого рано не стало. Я ріс і бачив на його прикладі, як поводити себе з людьми, як чинити в тій чи іншій ситуації. Пам’ятаю на скільки сильно я не любив слово «баба», а казав тільки «бабуся», то навпаки «дідусь» не вживав, а звертався виключно «Дід». Що асоціювалось в мене з чимось незламним, могутнім та великим. Саме він став для мене взірцем мужності та людяності. Пам’ятаю, у 12 років я побачив, як ватага, чоловік 7-8, били трьох хлопчаків, і не роздумуючи вступився. Скажу чесно, «на горіхи» отримав сповна, але не відступився. Цей життєвий принцип, вихований моїм дідом, я несу крізь усе життя, та ніколи від нього не відступаю.

На честь діда я назвав і свого сина. Недавно він розповів мені одну річ. Коли мене показували по телебаченню з черговою партією визволених бранців з Донбасу, його гукнули одногрупники і сказали: «Василю, твого батька показують». Ви знаєте, це саме приємне, коли твоя дитина тобою пишається.

- Вам випала військова служба. Афганістан. Які приклади героїзму Ви бачили в ті часи?

Ви знаєте, нажаль я бачив не тільки приклади справжнього героїзму, але й кричущу несправедливість по відношенню до багатьох героїв. До речі, ситуація ані трохи не змінилася і зараз… Я бачив як «Героїв Радянського союзу» віддають поштарям-офіцерам, що розносили кореспонденцію між палатками, а істинним героям не давали звання, на яке вони заслуговували. Пам’ятаю хлопця, нажаль його ім’я вилетіло з голови, проте прізвище вкарбувалось на завжди – Зеленчук, який з багатьма пораненнями, стікаючи кров`ю, продовжував стримувати ворога, прикриваючи своїх товаришів. Йому не дали звання героя навіть посмертно, виключно через те, що він був рядовим.

Я ніколи не терпів такої несправедливості, завжди поважав достойних людей, але міг послати під три чорти будь-яку погань, не залежно від того, в якому б званні він не був, навіть вищим за рангом. Мене завжди «нудило» від таких мальованих «героїв» та «прикладів», як у армії, так і в політиці. Нудить і зараз від більшості наших «мудрих», і найголовніше «легітимних» керманичів.

- Ви багато разів відвідували зону АТО. Що може сказати про неї?

Скажу відразу. На сьогоднішній день жодній стороні ця війна не вигідна. Її розв’язали виключно політики, які на ній заробляють гроші, тоді як народ страждає. Хлопці не повинні гинути, тим паче у такі молоді роки. Перш за все, за це повинно відповісти безглузде керівництво держави. І якщо раніше билися до останнього патрона, то тепер ведеться війна до останнього українця! Вибивають наш генофонд, наших молодих хлопців. Матері віддають на війну своїх дітей, яких вони в муках народжують, роками виховують та із останніх сил ставлять на ноги. Віддають практично на вірну погибель. Коли одна секунда, один постріл чи вибух, обривають життя, цілу окрему історію, унікальну та неповторну індивідуальність… І якщо я чую про якусь «козацьку» державу та «козацькі» корені, то дуже дивуюсь, чому такий великий народ веде зараз настільки жалюгідне, кізяцьке існування?

- Мені здалось, що Ви дещо скептично вимовили слово «козацька»? Що Ви взагалі думаєте про нашу державу?

Скажу так. В нас дуже благодатна земля та багата країна. Її вже грабують десятки років, проте ми ще якось виживаємо… Якби наш народ свого часу обрав порядних керманичів, то не ми б з протягнутою рукою лізли в Європу, а вони б до нас просилися! Нам ні до чого ні та Росія, ані Європа з Америкою. Я ніяк не втямлю, чому народ такий сліпий та уперто цього не може зрозуміти? Завжди будь-яка риба гниє з голови. Треба лише призначити достойних людей і все! Це як у шлюбі: сподобались люди один одному, одружилися, потім розчарувалися в чомусь і розлучаються. Чому ми так самовіддано тримаємо тих, хто нас розчаровує вже багато років? Чому ніяк не розлучимось з бюрократами і крадіями? Терпимо керівників, що не вболівають за Україну, а лише відстоюють свої олігархічні інтереси. Слід запровадити щорічні звітування політиків і держслужбовців перед народом. Якщо не виконав своїх обіцянок, то будь ласкавим, поступись своїм місцем іншим!

- Тобто, необхідно переглянути умови виборів?

Безперечно! Приведу простий приклад. Мільйони людей полюбляють футбол, і лише сотні люблять театр. Мільйони людей дивляться бокс і лише сотні ходять до бібліотеки. Якщо поглянути з точки зору рівня свідомості, то безперечно у поціновувачів театру та бібліотеки він буде дещо вищим ніж у любителів гучних спортивних дійств. Чому ж умови життя нам має диктувати саме та маса народу, яка, скажімо так, менш ерудована?

Іншим моментом я назву практику деяких держав, де голосувати можуть лише ті, хто сплачує податки. Бо це їх гроші і саме вони мають повне право контролювати використання бюджету. Саме вони повинні обирати тих, хто буде цими грошима розпоряджатися. Тоді й чиновників буде набагато легше притягнути до відповіді.

- Шановний Василю Григоровичу, скажіть, а взагалі, наскільки швидко можна було б навести лад у державі? І що для цього потрібно?

Запевню Вас, що знаю з чого почати… Проте не буду зараз розповідати свою передвиборчу програму. Всьому свій час… Але деякі карти все ж таки розкрию. Почну з Полтави, яка зі своєю історією повинна стати справжньою туристичною Меккою нашої держави! Заслуговує вона й на те, щоб бути найбільш привабливим для проживання містом, і навіть не тільки України, адже Полтаву знають в усьому світі!

Щоб навести лад в нашому суспільстві, перш за все, необхідна прозорість витрат бюджетних коштів, усіх реєстрів та виборних посад. Знаєте, коли включаєш світло у приміщенні, всі таргани та пацюки розбігаються, тому що вони його бояться. А от люди залишаються, оскільки люблять світло. Коли буде прозорість, автоматично припиниться корупція та брехня, миттєво повтікає уся наволоч.

Для того, щоб вийти із становища жахливої корупції, Україні потрібен на півроку Піночет із прогресивною командою, який розставить на ключові напрямки дійсно компетентних і відданих народу людей, і буде контролювати їх моральне ставлення до титанічної роботи. Якщо людина знову пішла старим шляхом, цей Піночет повинен проявити по відношенню до неї свої «піночецькі» здібності. І тільки тоді можна буде дійсно навести порядок у державі. І знаєте за скільки? Рівно за два тижні почнуться разючі зміни! Методи повинні бути жорсткі, проте ефективні – це вимога людей і життя. І за півроку наступить гармонія!