Що в собі приховує код української нації

Сайт 0532.ua продовжує цикл статей полтавського краєзнавця Віталія Заіки у рубриці «Полтавщина. Історична спадщина». На цей раз автор досліджує походження українців на основі досліждень ДНК та соціопсихічних типів.

 “В Украïну iдiть, дiти, 
  В нашу Украïну... 
  ...Там найдете щире серце 
  I слово ласкаве, 
  Там найдете щиру правду, 
  а ще, може, й славу.” 
  (Тарас Шевченко, "Думи моï...") 

Українці – це безумовно давня нація, яка складалася на теренах Придніпров`я протягом кількох тисячоліть. Вона має свої особливості: історію, мову, культуру, котрі відрізняють її від інших народів та етносів світу. Відповідно українці відрізняються від інших й своїми психологічними характеристиками, котрі закладені в їх генетичному коді. Що ж є тим субстратом, на якому грунтується їх національна особливість, менталітет та вдача? Можна виділити наступні генетичні показники української нації, в яких закодовано той зміст, який ми проявляємо в своєму житті: 1) групи крові, 2) ДНК-гаплогрупи та 3) соціопсихічні типи.

1. Групи крові. За дослідженнями чеського біолога ХІХ ст. Г. Менделя, групи крові підлягають законам спадковості. Кожен етнос охочіше приймає споріднену йому кров, ніж чужинську. Але будь-яка крапля іншоетнічної крові через кілька десятків поколінь розходиться по жилах всього народу. Палеоантропологічні дані та гематологічні групи сучасних народів дають право вважати українців спорідненими з людністю Північної Італії, Балкан, Швейцарії, Півдня Німеччини, Півдня Англії, Чехії, Словаччини, окремих районів Франції (в українців найпоширенішою групою крові є друга група (А) — 40%, далі йдуть перша група (0) — 37%, третя (В) — 17%, четверта (АВ) — 6%. А наприклад у росіян та монголів група «В» становить 80 %). Цей чинник не лише різнить людей фізіологічно, а й формує особливості їхньої психіки.

Перша група крові (0) — найстаріша серед усіх і одна з найпоширеніших. Вона дісталася в спадок від агресивних і спритних первісних мисливців. З огляду на тогочасні умови існування, щоб вижити, вони змушені були бути першими. Люди з першою групою крові (лідери): товариські, мають міцне здоров’я, енергійні і у них сильна воля. Вони досить емоційні, завжди прагнуть до успіху і лідерства. До всього сказаного можна додати, що вони ще й амбітні. Друга група крові (А) з’явилася у людей пізніше — приблизно 25-15 тисяч років до н.е., завдяки чому вони змогли перебороти інфекції, що виникали у місцях великого скупчення людей. Це тип «землеробів». Люди з другою групою крові (людимиру і гармонії) сумлінно ставляться до справ, можуть працювати навіть в кризових умовах і ситуаціях, а також під час стресу, вони дуже обов’язкові і старанні. Чудові друзі. Дуже здібні. Люблять у всьому гармонію, порядок і спокій. Терплячі, чутливі і доброзичливі. Максималісти. Третя група крові (B) з’явилася у людей ще пізніше — 15-10 тис. років до н.е. Її власниками були кочівники. Вони увібрали особливості «мисливців» і «землеробів», тому були дуже витривалими й міцними. Люди з третьою групою крові (люди змін) делікатні, спокійні, вразливі. Висувають високі вимоги, як до себе, так і до тих, хто їх оточує. Як часто буває, люди з третьою групою крові — справжні індивідуалісти, люблять надходити, тільки тому що їм подобається. У них хороша уява. Гнучкі в своїй поведінці, можуть багато до чого пристосуватися. Творчі та владні особистості. Четверта група крові (AB) з’явилася в людей усього близько 1000 років тому. Вважається, що це не пов’язано зі змінами навколишнього середовища, а є наслідком змішаних шлюбів. Люди з четвертою групою крові (люди інтуіції) йдуть по життю керуючись своїми почуттями та емоціями, які владні над їх розрахунком, логікою і смислом. Володарі четвертої групи крові (АВ) врівноважені і спокійні. Їх люблять знайомі і друзі. Вони вміють розвеселити будь-кого, справедливі до інших людей і тактовним. Люди з цією групою крові — філософи, мислителі.

код нации1

2. ДНК-гаплогрупи. Результати генетичного аналізу гаплотипів сучасних українців засвідчують їхню приналежність до кількох основних генетичних родів (фільм “ДНК: портрет нації” 2012 р., автор сценарію Ілларіон Павлюк, режисер Володимир Рибась). Найбільшу генетичну групу (понад половину) населення України складають носії гаплогрупи R1a та її підгрупи R1a1. Остання поширена насамперед у Східній Європі, Середній Азії та Північній Індії; саме до неї здебільшого належать і сучасні слов’янські народи. Науковці вважають, що генетична мітка R1a1 вперше постала близько 15 тис. р. тому, найпевніше, у надчорноморських степах. А що вона єдина з-поміж решти гаплогруп відповідає основній тезі індоєвропеїзму про спільність історичних доль населення від Європи до Індії, той отримала від генетиків дві умовні назви – «східнослов’янська» й «арійська».

Серед народів Східної Європи гаплогрупа R1a1 найбільш поширена серед сербів (лужицьких сербів) (63%), поляків (56%), українців (54%), білорусів (51%), росіян (47%), латишів (понад 40%), а також угорців (за різними даними – від 20 до 60%).

Друга за поширенням серед сучасних українців – умовно-балканська гаплогрупа I2, із доволі значною часткою у 22 – 25%, поширена, зокрема, у південних слов’ян. Так, серед народів Південно-Східної Європи ця гаплогрупа найбільш поширена у сербів (61%, з них серед боснійських сербів – до 73%), боснійців, словенців, хорватів (від 38 до 42%), румунів (48%), білорусів (19–25%), поляків (16–18%) та росіян (від 5% на півночі до 21% на півдні) тощо. Її носіями були пращури українців – трипільці.

Решта гаплотипів українців розділилися по кількох мінорних гаплогрупах. Так, носіями умовно-кавказької гаплогрупи J2 є від 6 до 9% сучасних українців. Вважають, що вона постала близько 18 тис. р. тому на Близькому Сході, а згодом поширилася до Південної Європи та в район Середземномор’я. Нині рід J2 найбільш поширений серед окремих народів Кавказу, зокрема інгушів (89%), чеченців (57%), осетинів (25–30%), грузинів (особливо лазів і мегрелів) (близько 20%), а також у Середземномор’ї – серед турків – 30–35%, греків та італійців – до 30%. Значна концентрація гаплогрупи J2 виявлена на о. Крит (до 40%). У наших північних сусідів – білорусів і росіян – частка гаплогрупи J2 складає близько 3%. У нас її носіями були сармати, яки й передали її нам.

Близько 6% українців є носіями гаплогрупи N1с, що найбільше представлена серед народів Півночі – якутів (80%), удмуртів (68%) та фінів (63%). Висока концентрація цієї гаплогрупи зафіксована також у північних областях Росії – близько 40%, тоді як у Центральній та Південній Росії її частка суттєво менша – 16% та 10% відповідно. Цікаво, що угорці та фіни, етнічні назви яких у сучасній лінгвістичній класифікації сформували особливу фінно-угорську групу мов, у генетичному розумінні виявляються цілковито відмінними народами, а частка «фінської» гаплогрупи N серед сучасних угорців не перевищує 1%.

Серед інших гаплогруп, представлених у генетичному полі сучасних українців, відзначимо також умовно-північноафриканську гаплогрупу E та її підгрупу E1b1b – третю за поширенням у Західній Європі, яка серед сучасних українців складає від 4 до 7%. Її носіями в давнину були єгиптяни. Прикметно, що ця гаплогрупа посідає друге місце (після R1a1) серед карпатських русинів. Частка умовно-західнокавказької гаплогрупи G в українців, подібно до низки народів Європи, не перевищує 4%; крім того, у 2% українців зафіксовано доволі рідкісну умовно-західноазійську гаплогрупу T. Що ж до кельтської «західноєвропейської» групи R1b, генетичний максимум якої припадає на Північну та Західну Англію, Уельс, Шотландію, Ірландію (понад 90% носіїв), Іспанію (70%) та Францію (60%), то в генетичній структурі українців вона не перевищує кількох відсотків.

Таким чином, результати досліджень гаплотипів сучасних українців показують їхню приналежність до кількох основних генетичних родів із виразним переважанням (понад 50%) «арійської» гаплогрупи R1a1, що вказує на їхні східноєвропейські генетичні витоки.

3. Соціопсихічні типи. Соціопсихічна структура української нації, як стверджують науковці, тісно пов`язана з первинною професією та етногенезом українців (підвиди європейської раси). Вони виділяють чотири типи: нордійський, понтійський, динарський і остійський. У давноминулі часи, коли суспільство розвивалося природним шляхом, ці типи за своїм характером, природженими здібностями і своєю роллю в житті народу відповідали чотирьом кастам, або соціальним верствам. В Україні ієрархія цих каст мала такий вигляд: князь (король, гетьман), воїни (староукраїнські бояри, козаки), вільні хлібороби та міщани (землевласники, ремісники – власне "народ"), раби (наймити, прислуга). У кожної з цих верств існує певний тип звичок, виховання, поведінки, а отже, - своя психологія, свій характер.

код нации 2

Розглянемо ці расові та соціальні типи докладніше, взявши за основу праці Дмитра Донцова, Юрія Липи, Олександра Кульчицького, Вячеслава Липинського.

1. Нордійський тип характеризується красивою зовнішністю, високим зростом, світлим волоссям, блакитними очима, довгим обличчям із прямим тонким носом, розвинутим підборіддям. Розумова характеристика: витривалість, правдолюбство, сила волі, пильність, любов до порядку, впевненість у собі, розсудливість. Нордієць не терпить в інших розхлябаності, пліткарства, нестриманості у поведінці, галасу; він не вміє вибачати, не любить сам каятися; не швидко знаходить собі друзів, заприязнюється далеко не з кожним. Нордієць дуже вибагливий до товариства й свого оточення. Коли ж не знаходить такого, віддає перевагу самотності. Понад усе цінує власну свободу, але більше відданий громадській ідеї, ніж своїй родині. Це тип державного мужа, аристократа, полководця. Він у всьому вивищується над натовпом. Нордійська раса найбільше поширена у Скандинавії, Англії, Бельгії, на півночі Німеччини, у Франції.

2. Понтійський тип (тут вживаємо термін Юрія Липи, інші назви цього типу: середземноморський, медитеранський) - переважно середнього зросту, з темним волоссям, довгим обличчям, вузьким прямим носом, сірими або синіми очима. За характером — це найбільш творчі натури, закохані в життя та мистецтво. Вони — романтики, революціонери, змовники, ідеалісти. Серед них багато винахідників, талановитих, пристрасних, обдарованих натур. їм притаманне творче горіння, певна нематеріальна духовна енергія, що формує суспільство. Таку силу мають одержимі непересічні особистості. Вони люблять усе вишукане, яскраві барви, рельєфні форми. Це добрі проповідники, красномовні оратори. Цей тип поширений у Піренеях, на Корсиці, в Сардинії, Італії, Франції, на півдні Балканського півострова та в Північному Причорномор'ї.

3. Динарський тип — це люди огрядні, високі, міцно збудовані, сильні фізично. Вони веселі, співучі. Люблять свій край, свою садибу, свою хату. Ці люди чесні, горді, сміливі, добродушні та дуже вразливі. Вони природжені вояки, але воюють і повстають у крайніх випадках. На думку професора Вадима Щербаківського, це раса, котра витримала всі навали і збереглася через тисячі літ аж до сьогодні. Цей тип більше відзначається почуттєвістю, яка не спрямована на перетворення світу, бо динарці віддають перевагу почуттям перед пізнанням і волею. Але за наявності добрих провідників ці люди можуть досягти великих успіхів у побудові держави. Поширена ця раса в Альпах, у Боснії, Герцеговині, Хорватії, Албанії, Австрії, Німеччині, Україні.

4. Остійський тип. Ці люди повні, круглолиці, з невиразними простацькими рисами обличчя, часто з великим черевом. Досить посередні розумові здібності спонукають ості й ця пристосовуватися до середовища і намагатися не виділятися серед маси. Остієць — це типовий дрібний міщанин з вульгарними смаками. В усьому намагається слідувати моді, будь то модний одяг, модна книжка чи модна ідея, тобто тому, що визнане всіма. Він не вміє панувати над своїми забаганками, завжди розслаблений і нерішучий у вчинках, ніколи не буває твердим і відчайдушним. Остійці не бувають наділені якимись талантами чи одержимі якимись ідеями. Працюють лише задля грошей, але ніколи — заради ідеї. У цих людей ніколи не спалахує іскра творчого вогню. Ця остійська неспроможність до творчої праці викликає у них ненависть до видатних індивідуальностей, талановитих перетворювачів світу. За висловом Дмитра Донцова, навіть наукова праця остійця — це описовий, безсистемний жанр. Звідси — їхня ворожість до будь-якої систематизації чи узагальнення. Для остійця небезпечні самобутні особистості: пророки, вожді, поети, борці, бо він великий ледар і заздрісник. Самотність його лякає, зате в колективі він почувається комфортно, як вівця в отарі. Такі типи можуть бути небезпечними в критичні моменти історії.

Співвідношення усіх чотирьох типів в українській історії не завжди було однаковим. За Княжої доби українська нація складалася переважно з нордійсько-понтійських типів. Це була активна верства, що об'єднувала націю. Її не могли знищити ні монголо-татарська навала, ні польсько-литовське панування. Ця раса брала участь і у формуванні нової провідної верстви за часів Козаччини. Найсучасніші генні теорії підтверджують думку про те, що українці зі століття у століття несли непоправні втрати найкращої частини свого генофонду, що, безумовно, негативно вплинуло на їхніх нащадків. Нині 44% українців — це динарський тип, 27% — остійський, решта — близько 28,5% — це мішанина цих двох рас і лише незначна кількість (0,5%) понтійського та ще менше нордійського расового типу.

Таким чином, українці несуть в собі певний генетичний код нації, який створився на протязі віків та відображається в їх життєдіяльності, менталітеті та суспільному житті, формує їх національний характер. У більшості досліджень до типових рис українського характеру відносять: демократичність, волелюбність, емоційність, що виявляються у музичності, наближеності до природи, культі жінки і родини, релігійності, толерантності до інших народів, працелюбстві, гостинності тощо. Незмінним для усіх поколінь українців залишається романтизм та поетичне світобачення. Це те все, що робить українську націю неповторною та унікальною...