"На розломі": у Полтаві відкрилася виставка, на яку автора надихнув зруйнований полтавський завод

Людина завжди міфіологізує простір. Робить його антропоморфним, надає речам власний образ. У відповідь й самі речі можуть багато що відкрити не лише про себе, а й про нас, якими ми відображаємося в них. Обличчя, котрим дивляться на людину речі – це наше обличчя.

Так у майстерні Олександра Мірошниченка відбувається повернення людяності з уламків часів і подій місцевого ґрунту полтавського фарфорового заводу, поблизу якого у нього була майстерня. Завод розламувався, люди розходились, цегла випадала. Споглядаючи уламки плитки, купи невикористаного матеріалу, саме тіло заводу, що осипається і, взагалі, розвал усієї індустрії художник відчував свою виняткову роль – у його руках зосередилось усе ремесло кераміки. Мистецтво зійшло з конвеєра й осіло на руках схожих одиночок. Із виниклої ситуації склалось бажання й почуття відповідальності осмислити ситуацію художньо й зримо. «Для мене важливо персоніфікувати образи, перетворити їх на людину, щоб потім відчути до них людські емоції». Так крізь керамічну плитку, цеглу починають проглядати людські обличчя, починає оформлюватись дух місця й часу.

Віднайдений й сформований образ виявився здатним розповісти й про ту людину, яку вбудовують у різні спільноти, роблять цеглиною у загальній справі. Людина й сама по собі немонолітна й роз’єднана, складається із багатьох уламків, які не завжди добре узгоджуються між собою, а то й, взагалі, стихійні та випадкові. Мірошниченко показує, що людина знаходиться між порядком та хаосом, між цілісністю й розломом так само, як і кераміка між пустотою й формою.

Сама керамічна скульптура завжди утворюється довкола пустоти й, по суті, є обіграванням теми посудини, вмістилища. Керамічна скульптура завжди готова приймати щось ще, бути наповненою, готова до зустрічі. Але кераміка Мірошниченка – це рефлексія на тему посуду, що розвалюється або ще не до кінця сформувався у дещо цілісне. Розбиті плитки, цеглини, уламки, що недавно були частиною моноліту стіни, зараз прагнуть стати твором мистецтва, в якому знаходять новий смисл й надію на згладжування рубців. Своїми роботами Мірошниченко показує, що мистецтво – це міст від людини-цеглини, плиточки до людини-вмістилища, здатного приймати в себе щось інше, здатного до спілкування.

Мірошниченко Олександр Олександрович (1983 р.н.) закінчив Харківську Державну Академію Дизайну і мистецтв за спеціальністю «Промисловий дизайн» у 2010 р. З 2003 по 2010 працював навчальним майстром в лабораторії кераміки ХДАДМ, де вивчив технологію і принципи художньої кераміки під керівництвом Володимира Петровича Шаповалова. З 2012-член Національної спілки художників України. Учасник багатьох українських та міжнародних виставок кераміки, в т.ч. «ЦеГлина»(Київ, 2014,2016), LITORALIS (Івано-Франківськ, 2016), «Поверхности – 2» (Рязань, Росія, 2016), CICA 2015 (Алькора, Іспанія, 2015), “UNICUM” (Любляна, Словенія, 2015), «Керампік у Опішному» (Опішне, Полтавська обл. 2013).

Куратор: Антон Усанов

JUMP Галерея сучасного мистецтва

Полтава, вул. Монастирська, 3.

Виставка працюватиме до 19.02.17

Більше фото за посиланням.

Воробйова Яна, Міняйло Настя.

Фотограф: Міняйло Настя